Очень Ал любит сей текст, ровно как и его автора.Особенно сейчас.

Іван Андрусяк

***

чого  мені  далі  чекати  жінки  і  вода  
піски  і  дерева  в  руці  череватого  будди  
і  тихий  коханець  покірно  іде  по  слідах  
цитуючи  коло  за  колом  лукаві  талмуди  

і  день  вимиває  розморені  шпальти  млина  
гартоване  мливо  розсовує  в  білі  тераси  
і  глина  неначе  дружина  покірна  й  сумна  
чужі  кораблі  вимальовує  з  іконостасу  

чому  я  тоді  забуваю  як  дихає  сніг  
листи  зупиняю  губами  не  плачте  не  грійте  
полуда  для  мене  як  сад  і  покора  як  гріх  
і  жодного  замку  в  якім  прижилося  б  повітря  

визбирую  пальці  чекайте  гербати  з  небес  
цвяхую  полотна  чи  буде  меж  ними  загата  
і  голос  неначе  старий  розкуйовджений  пес  
притрушує  значення  спертого  слова  кохати  

і  досі  історій  як  чорного  хліба  катма  
шалійте  віками  герої  моїх  відображень  
відважую  зиму  а  знов  поза  нею  зима  
вивищую  жінку  а  слово  маліє  на  сажень  

розморене  небо  жирує  в  профурі  вікна  
благаю  губити  а  олово  важче  від  роду  
поставлю  стіну  понад  краєм  нехай  ця  стіна  
хоча  б  на  хвилину  заступить  і  землю  і  воду

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>