Свято

Десь далеко імлиться промінь,
забутий звечора, зарубка вітру на обрії,
любо і холодно, бо зірки, виявляється,
холодні, а не гарячі,
а ще трикутні, а не круглі.

Гомін годин ніби вщухає або перетворюється
у наспів, ледве чутний і делікатний.
Де ж тут поезія, де взагалі слова, -
дивуєшся ти, -
і хто це співає там так тихо і незвичайно?
Щось дивне шепочеться услід свічки,
що обходить своє коло і радіє.
А у центрі пребілий стовп до самого неба
і перекладина від простору.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>