Есть еще в наше время место для Поэзии. Есть еще в наше время место для поэта, дабы смог обрести он общественное признание и оставить свой след веках. И даже как настоящий Пушкин получать за это деньги.

http://www.work.ua/jobs/1136064/?utm_source=email&utm_medium=JSAW&utm_campaign=daily&a=987004&d=1373337020

Возможно,  это и можно назвать постмодернизмом, единственно оправданным.

Ничего оригинального нет. Крадите все, что вдохновляет вас или дает пищу воображению. Хватайте старые фильмы, новые фильмы, музыку, книги, картины, фотографии, стихи, сны, случайные разговоры, архитектуру, мосты, дорожные знаки, деревья, облака, воду, свет и тени. Для грабежа выбирайте только то, что трогает напрямик вашу душу. Если вы будете делать именно так, ваши работы (и кражи) будут аутентичными.

Джим Джармуш

Сегодня знаменательное событие в истории современной, да и уже, пожалуй классической литературы. Сегодня родилась Оксана Ефименко. И на основании этого мы имеем честь поздравить ее с этим Днем и поблагодарить за то, что ей удалось таки родиться и осветить всех нас своим  невероятным присутствием. Новых букв и пробелов тебе о, Оксана!

Гдееее, где же они были раньше….

http://uznay-kak.ru/section/razvlecheniya/7965/

Кажется ничто не будет так в тему нынешнего праздника 9 мая как данный замечательный текст.

Сергій Жадан

Станси для німецько-фашистських загарбників

а.
Лілі Марлен, ти не росла у совку,
ти взагалі не знаєш, що це таке – совок,
але батальйони тягнули цю пісню ламку,
ховаючи в ранцях на застібці і на замку
між порнографічних листівок трепетний мамин рядок.

б.
Війна почалася у червні, а вже восени,
з пантами прогоцавши літню кампанію, в ніч
відходили “наші”, як ніжно себе вони
самі й називали, і, мабуть, немає вини
в такій безпідставній любові до малознайомих облич.

в.
Така вже була умова, що їх вела уперед,
така пролетарська сансара, такий православний чин,
щоб кожен в своїй ойкумені сягнувши зірок і планет,
знайшовши предмет любові, любив собі цей предмет,
окрім, звичайно, дебілів і одиноких мужчин.

г.
Але ви врешті з’явились – діти германських лісів,
непосидючі шибайголови рейнських трудящих долин,
і всі міщани раділи появі цих голосів,
за винятком агітатора, котрий вже мирно висів,
і був один, хто не тішився, був взагалі один.

ґ.
Наївна й смішна веремія, як в жодному з інших міст.
Ось ветхий петлюрівець чистить свій слуховий апарат,
ось збуджені комсомолки до співу виказують хист,
і з братськими хлібом-сіллю ставши на повен зріст,
з бантами на вишиванці виходить коляборант.

д.
Ви дбали про місто, листівками всіявши брук,
і хай мародеру дрижав його згорблений карк;
відкрили “Просвіту”, зчиняючи гамір і грюк,
зібрали до зоопарку вцілілих радянських тварюк,
хоч на фіґ кому потрібен він був – цей ваш зоопарк.

е.
Ті піонери-юннати, які вам писали вірша,
та вчителька мови, котра пускала вас на постій, -
вони ще сплатять офіру за всіх, хто від них вируша,
ось вона, діти, слов’янська психоделічна душа –
знаєш, який буде вжинок, але таки спробуй, посій.

є.
Скажіть запальному хлопчині, який промерзав до тла
в зимовій редакції, вірячи, що це іще не кінець,
коли ви йшли з цього міста, з його води і тепла,
скажіть, чи крапля сумління хоч раз по тім затекла
до ваших холодних німецько-фашистських сердець?

ж.
І навіть можна не знати природи якихось речей,
але, якщо вже відверто, без соплів і без образ –
попри усю непруху, попри тугу, ачей,
невже ви самі не бачили, невже не мали очей,
що райх ваш – фата моргана, і фюрер ваш – підарас…

з.
Адже біль цього міста вже не звести до ладу,
не стишити цю відразу до всіх, хто його здавав,
тому і я краще здохну, чи просто так упаду
на площу його свободи – виснажену і руду,
аніж відійду від коріння його наркотичних трав.

и.
Лише нерухоме небо, небо собі згори
лінзами Богородиці зазира до осель…
Гріються шоколадки у руках дітвори,
пахне драпом в учительській, дощ заливає двори,
гелікоптер пролітає, мов мандрівний журавель.


Это просто прекрасно. Под катом оригинал. Переводчик именно что сделал, что смог.

Райнер Мария Рильке

Благовещение, слова ангела

пер. Вячеслава Куприянова

Мы все от Господа отдалены,
а ты еще дальше нас.
Но как блаженно озарены
руки твои в твой час,
в них расцветает ясность твоя,
и чудо — твои черты.
Я — это день, роса — это я,
но дерево — это ты.

Прости, я сбился, был путь далек,
и я позабыл ту весть,
которую я в назначенный срок
призван тебе принесть.
Я должен сказать небывалое,
блуждал я средь пустоты,
видишь — благое начало я,
но дерево — это ты.

Блуждал я долго мглой мировой,
ни для кого незрим,
теперь этот маленький дом твой
тесен крылам моим.
И здесь для тебя лишь тень я,
так взоры твои чисты,
и я — в листве дуновение,
но дерево — это ты.

Из ангелов каждый так боязлив,
быть первым никто не привык,
и не был еще никогда призыв
смутен так и велик.
Скоро свершиться тому суждено,
к чему ты в мечтах идешь.
Радуйся, зреет в тебе зерно,
ты готова, ты ждешь,
ты — это врата, и раскрыться им,
и я эту весть несу.
Слух твой сладок словам моим,
теперь, как эхо, неповторим
мой голос в твоем лесу.

Я верю, в тебе претворение в плоть
тысяча первой мечты.
Взглядом меня ослеплял Господь,
но дерево — это ты.

Читать далее

…це майже те ж саме, що і вірші про осінь, тільки об інші порі року. Почитайте, можливо це вам допоможе.

Весна

В загравах лун виходять ранки з нетрів ночі
плямами багрів
трояндять зломи пошарпаних нам персами землі примар
сонце в хомуті блідих брудних хмар
тягне перед собою плуги вкруг
за плугом плуг
повз гори повз луг
за скибами скиби
і борозди і рови
труться об землю триби
сонця о чоло як в крови
а як робітник в блузі наче
блиск пожеж
втомлений лоб обмотує шматами вечірніх тіней
піт
на
піль
безмеж
весна запліднена дотиками сонця
лягає на чернозем порізаний поритий
і зітхає криком чорних скиб
о як важко родити.

Богдан-Ігор Антонич

В загравах лун виходять ранки з нетрів ночі

плямами багрів

трояндять зломи пошарпаних нам персами землі примар

сонце в хомуті блідих брудних хмар

тягне перед собою плуги вкруг

за плугом плуг

повз гори повз луг

за скибами скиби

і борозди і рови

труться об землю триби

сонця о чоло як в крови

а як робітник в блузі наче

блиск пожеж

втомлений лоб обмотує шматами вечірніх тіней

піт

на

піль

безмеж

весна запліднена дотиками сонця

лягає на чернозем порізаний поритий

і зітхає криком чорних скиб

о як важко родити.