Давай споём эту песню

давай споём эту песню
по очереди

как будто это
две разные песни

расскажем каждый
свою версию событий

вспомним то чего
могло и не быть

ведь кто поведает
о нас лучше чем мы

когда мы разделим
нашу песню на двое

и не узнаем её

Смерть наверное похожа

смерть наверное похожа
на маршрутку номер 302
ты заскакиваешь в нее
возвращаясь с работы
и едешь в сторону вокзала
но все никак не доедешь
водитель подолгу стоит
на пустых остановках
ругается с пассажирами
требует оплаты за проезд
молодой человек скажите
вы выходите на следующей
внезапно спрашивают тебя
ты смотришь в обмерзшее окно
и не знаешь что ответить

Східне поле

Не лякай це пустище окликом,
бо бджола не знайде золотушник,
заблукає відлунням кажан, і земля обернеться на глину.
Не клич його, жінко, бо знайде твій голос лиш воду,
лише сіль, лише цвіль
на старезних потрухлих колодах.
Східне поле гойдає покоєм, годує погорду,
розполохане вітром і небом, засміченим сяйвом,
що не має світила ні в добру, ні в яку погоду,
а лише-но полуду з гори і до сірого куту.
Не гукай його, жінко,
бо знайде твій голос облуду,
і повернеться каменем радше, ніж птахом,
і впáде. Східне поле,
що любиш, ховає у травах отруту,
це хтось тут залишив
дух своєї вже збутої втрати.
Бачиш, поле твоє золотаве закрилося синню –
то не тінь, то не морок, чи це море тут розлилося?
Море кліпає оком, сліпучим, далеким і пильним.
Шепочи довгим хвилям тепер що завгодно, як хочеш –
це лиш пам’ять гойдається в полі твоєму під ночі.
Де ж душа цих просторів, що обрій згострили ворожий?
Ти вікно розвернула до іншого світлого боку.
Колисається згадка про тебе в далекому синьому морі,
що така ж пустовина, тільки більша, ймовірно, і мокра.

Меланхолия

ну вот и все
говорит тебе ночь
мы достигли предела
всех мечтаний и снов и
все что нам теперь остается
это лежать уткнувшись в
собственную веру будто в подушку
взывать к воспоминаниям
чтить законы жанра
каждый из нас
имел свое право на будущее
все мы были праведны
в своих грехах
творя историю своих будней
нас всех ещё вспомнят однажды
мы встретим рассвет достойно

В молодёжном парке

молодые и пожилые пары влюблённых
заняли свои места на скамейках

голден ретривер несется за мячом
брошенным студентами из турции

кафе пристроенное к забору церкви
предлагает отведать кальяна по скидке

на могиле эллана блакытного
лежат две конфеты «сладкоежка»

Про войну

если ты спросишь меня
что-нибудь про войну
то первое что я вспомню
это двух солдат
один сидит на террасе кафе
и громко смеется
второй стоит посреди дороги
с недопитой бутылкой пива
у меня граната ф1
говорит он
показывая на бутылку
я снимаю предохранитель
я срываю чеку
бросок
взрыв
кричит он своему товарищу
но граната так и остается
у него в руке

Вперше за довго

Березневий  холод тулиться до колін,
немов закудланий кіт:
приголуб-но, ніби маєш рятувати,
ніби зустріч така доречна і довга.
Аж занадто, аби звикнути
до шипіння під шкірою віття
і  забути про минучість барнавих клинів
над горизонтом.
Я майже зрозуміла мову
води, яка скрізь казкова
і дошкульна водночас.
Тінь падає зі сходів,
ламається і розпадається в імлі  -
розчинятися у останніх числах,
бороти бажання теплоти
-  вперше за довго  – я здатна й до більшого,
проте ледве наважуюся торкнути пальцями
металеве поруччя.
А під вікном муркоче сніг,
лягає у свій останній сон
під обережне колисання мряки.